Галуст Гюльбенкян: як біженець став головним меценатом Португалії
Published at 18 Jul 2026
18 липня після реставрації відкривається один з найкращих музеїв Лісабона. Він носить ім’я Галуста Гюльбенкяна. Це прізвище ви можете побачити на лісабонському планетарії, на його честь названі ландшафтний парк, оркестр і навіть хор, а ще науковий інститут і фонд, який є найбільшою благодійною організацією Португалії. Зокрема, Fundação Gulbenkian допомагає українським біженцям. Але чому людина з вірменським прізвищем Гюльбенкян вирішила робити добрі справи у Португалії та чому заповіла свої статки на благодійність? Галуст Гюльбенкян народився у 1869 році у Стамбулі у заможній вірменській родині. Тоді в Османській імперії вірменські купці були шанованими людьми та важливими елементами економіки держави. Батьки Галуста крім багатства мали й далекоглядність, тому відправили сина вчитися до Європи. Хлопець вчився у Франції та Англії, закінчив Оксфорд і здобув там фах інженера. Юнак у Лондоні дійсно вчився, ба більше - уважно стежив за новаціями, тому став одним з перших фахівців з видобутку нафти. Чорним золотом цікавився ще Гюльбенкян-старший, але саме Галуст перетворив справу на “золоту жилУ”. Почав Гюльбенкян в Баку, де такі ж як і він іноземці знайшли для царів родючі поклади нафти. Там на молодого інженера та земляка звернули увагу турки й запросили шукати нафту на території сучасного Іраку, який тоді був під владою Туреччини. За кілька років завдяки зв’язкам батьків і власним, набутим в Британії та російських колоніях Гюльбенкян став дуже важливим гравцем на ринку нафти, який тоді тільки створював правила гри. Харизматичний вірменський бізнесмен, який не мав власного капіталу, поступово перетворився на незамінного посередника на ринку нафти. Саме він вважається одним з творців компанії, яка нині називається Shell. Але не тільки її. За свої послуги Галуст брав фіксований відсоток, за що отримав своє найвідоміше прізвисько - Monsieur 5%. Начебто і не багато, але індустрія стрімко зростала, а разом з нею і капітал Гюльбенкяна. У першій третині 20 ст. він став однією з найбагатших персон на планеті й був на рівних з цілими державами. При цьому пан Галуст часто діяв за принципом “гроші не пахнуть” і мав справи з відвертими упирями. Наприклад, більшовиками - у них він купляв (звісно ж, з дисконтом) шедеври світового мистецтва, які тим дісталися за дурно й вони не знали їхньої справжньої вартості. Так в приватній колекції магната з’явилися роботи РЕмбрандта, РУбенса та інших майстрів. Він буквально купив половину Ермітажу. На захист бізнесмена скажемо, що не менші гроші він тоді ж почав витрачати на благодійність. За кошти Гюльбенкяна були відкриті школи та бібліотеки по всьому Близькому Сходу, він дуже допомагав своїм землякам-вірменам, які стали жертвами геноциду в Османській імперії й були змушені стати біженцями. Наприкінці свого життя став біженцем і сам Гюльбенкян. Коли в Європі розпочалася Друга світова він змушений був тікати від нацистів. Магната прихистила Португалія, яка стала його новою домівкою. Тут він знайшов спокій і радість життя. За це багатій вирішив віддячити країні, яка його врятувала і де він прожив свої останні 13 років. Гюльбенкян мав непрості стосунки з дітьми і взагалі був доволі ексцентричним, тому його фінальний вчинок здивував, але не шокував. Галуст не залишив гроші дітям, а наказав після своєї смерті створити фонд, куди були спрямовані практично всі його статки - 420 млн доларів США у цінах 1950-х, це десь до 6 млрд станом на сьогодні. Також магнат передав свою колекцію мистецтва та давніх артефактів до спеціального Музею, зробивши свої скарби фактично публічним спадком. Нині будь-хто може відвідати Музей і побачити те, що колись мало бути власністю лише однієї людини. У певні дні туди навіть пускають безплатно. І воно того дійсно варто. Друзі, якщо вам цікаві ось такі короткі розповіді про Португалію, ставте лайки, поширюйте мій контент і по можливості підтримуйте цей мій проєкт через Buy me a coffee.